9 клас. 18.01.2021. Всесвітня історія
Тема. Німецька імперія. Канцлерство Отто фон Бісмарка. Вільгельм ІІ.
1. Розкрийте
причини франко-прусської війни.
2. Яка битва була
вирішальною в ході війни?
3. Коли був підписаний
Франкфуртський мир?
4. Як і коли
було повалено 2-гу імперію у Франції?
5. Що таке
Паризька комуна ?
6. Які
реформи провели комунари?
1. Німецька імперія.
У 1871 р. на карті Європи з’явилася нова держава —
Німецька імперія. До складу Німецької імперії ввійшли 22 монархії, що зберегли
автономію, і три вільні міста — Гамбург, Бремен і Любек. Перед Бісмарком та
імператором Вільгельмом ІІ постала задача створити сильну державу, здатну
зберегти свою територіальну цілісність і стати лідером континентальної Європи.
18 січня
1871 р. у Версальському палаці відбулося урочисте проголошення Німецької
імперії. Панівне становище в імперії остаточно посіла Пруссія. Ну, зрозуміло,
чому: ініціатор та головний рушій об’єднання німецьких земель - саме вона. Так
і «записали» в новій Конституції. Відповідно до неї імператором (кайзером) міг
стати лише прусський король. Він і призначав канцлера, що лише йому підкорявся.
Існував двопалатний парламент, як у США та Великій Британії. Однак не варто
розраховувати на те, що він міг хоч якось обмежити владу імператора. Якраз
навпаки, тому що закони все одно затверджував кайзер. Тож, здавалось би, ми
маємо класичний приклад одноосібного правління. Ви не забули про Отто фон
Бісмарка? Так от. Канцлеру належала величезна влада. Він мав право
безпосередньо звертатися як до бундесрату, так і до бундестагу з будь-якими
питаннями, виносити на затвердження законопроекти. Жодні поразки на виборах не
могли вплинути на канцлера, оскільки його призначення цілком залежало від
імператора. Посаду канцлера політичний діяч О. фон Бісмарк робив під себе,
поклавши в основу принцип управління імперією об’єднанням імператор — канцлер.
Крім того, він залишив за собою посаду міністра закордонних справ Пруссії та
міністра-президента Пруссії.
Конституція — лише перший крок у
становленні імперії. Процес затягнувся аж на цілих 7 років. Проте це лише мить
порівняно зі століттями роздробленості. У цей період засновано єдині імперські
органи управління, створено єдину армію (400 тис. осіб у мирний час), єдиний
внутрішній ринок, єдину банківську й фінансову системи, мережу залізниць.
Першим німецьким імператором став Вільгельм І. Але насправді країною керував
Отто фон Бісмарк. «Хрещений батько» об’єднаної Німеччини після 1871 р.
спрямував усі свої зусилля на збереження і зміцнення створеної ним держави.
2. О. Бісмарк та Вільгельм ІІ: внутрішня і зовнішня
політика
Прихильник «революції згори», Бісмарк
рішуче боровся з усіма силами, які, на його думку, могли зруйнувати створену
ним систему або становили загрозу. Розгляньмо їх детальніше.
Загроза
№1. Католицька церква. Панівне становище в імперії посідала Пруссія. Це
протестантська країна. Католицькі землі на півдні новоствореної Імперії
викликали легке занепокоєння канцлера. Як не як, релігія відігравала не останню
роль у процесі дроблення німецьких земель. Та й не варто забувати про
суперництво з католицькою Австро-Угорщиною. Ви собі подумали: і що тут такого?
Не переконливо. Але Отто частенько повторював: «Війни виграють не генерали,
війни виграють шкільні вчителі та парафіяльні священники». І тут не йдеться про
освіченість чи віру. Тут радше мова про найважливіший сучасний ресурс –
інформацію, а точніше, про тих, хто володіє нею. Хто був мірилом «що таке добре
і що таке погано» для простих людей у часи Бісмарка? Учитель і пастор. Їм довіряли
як носіям знань, дослухалися до них і, звичайно, саме вчителі та священники
формували світогляд тогочасного німця. Без контролю вони становили загрозу для
Німецької імперії. Канцлер заборонив діяльність ордену єзуїтів, скасував
автономію католицької церкви та позбавив її впливу на освіту. Крім цього,
встановив контроль за підготовкою священників, запровадив обов’язковий
цивільний шлюб та реєстрацію народження й смерті. Доволі прогресивні реформи,
щоправда, католики таких змін не оцінили. Така реформаційна політика дістала
назву «культуркампф» (боротьба за культуру).
Загроза
№2. Особливу небезпеку, на думку канцлера, становив соціал-демократичний
рух. Він був тямущим політиком і пам’ятав, які були наслідки ігнорування вимог
робітників в Англії, Франції, Австрії та інших країнах. Бісмарк розпочинає
боротьбу. Після двох терористичних замахів на імператора він запропонував
рейхстагу прийняти «Виключний закон проти соціалістів», який фактично забороняв
діяльність соціалістичних організацій і робітничих газет. Як наслідок,
соціал-демократи опинилися поза законом. Але Отто фон Бісмарк чітко
усвідомлював, що лише заборонами загрози не уникнути. Тож розпочав соціальні
перетворення. Саме йому німці сьогодні завдячують тим, що мають майже всі види
страхувань (медичне, пенсійне, на випадок інвалідності тощо). Але будьмо
чесними, Бісмарк запровадив ці речі не тому, що любив робітників.
Він був монархістом, консерватором і
захисником інтересів дворянства. Соціальні реформи мали на меті послабити
німецьких соціал-демократів, які тоді набирали сили. При всій реформаторській
діяльності головною турботою канцлера була армія, яка стала наймогутнішою на
континенті. Проводячи реформи, Бісмарк рішуче придушував будь-які спроби опору.
За таку непоступливість він отримав прізвисько «Залізний канцлер».
Загроза
№3. Війни. Цікаво, що в зовнішній політиці Бісмарк намагався уникнути нових
воєн та обмежитися вже отриманими територіями. Він говорив про мир, але
сприймав політику як війну всіх проти всіх і намагався залучити якнайбільше
союзників. Так, у 1873 р. Бісмарку вдалося створити Союз трьох імператорів —
імператорів Німеччини, Австро-Угорщини та Росії. І хоча він проіснував недовго,
але ідея великих союзів набуває популярності в міжнародній політиці.
Характерною ознакою розвитку німецької економіки на початку XX ст. стало
зростання темпів виробництва й накопичення капіталу, зміцнення позицій
монополій. Кількість підприємств із понад тисячею робітників за перше
десятиліття XX ст. збільшилася вдвічі й становила майже половину німецьких
підприємств. Економічний розвиток країни супроводжувався впровадженням у
промисловість найновішої техніки, що допомогло швидше завершити індустріальну
революцію і стати економічно могутньою державою. Більшість німців була зайнята
в промисловому виробництві, а не в сільському господарстві.
Німеччина обігнала інші країни Європи за
темпами розвитку й на початку XX ст. за обсягом продукції посіла друге місце у
світі після США. У перші десятиліття XX ст. промисловість і сільське господарство
Німеччини розвивалися швидкими темпами. У сільському господарстві важливу роль
відігравали великі землевласники. У їхніх руках була зосереджена майже третина
землі, що оброблялася.
Світового значення набули великі німецькі
банки. Дев’ять основних банків зосередили у своїх руках понад 80 % банківського
капіталу. З 1902 по 1913 рр. обсяг вивезення німецького капіталу зріс більше
ніж утричі. Наприкінці 80-х років ХІХ ст. німецьким кайзером став амбітний та
сміливий Вільгельм ІІ. Він був абсолютно переконаний, що «у країні є лише один
пан – і це він…». Як ви розумієте, «Залізний канцлер» був зайвим і невдовзі
відправлений на пенсію. Після цього новий імператор закликав зайнятися
«світовою політикою», у якій Німеччина мала посісти гідне місце. Ідеологічним
підґрунтям нової «світової політики» Вільгельма II стала доктрина
пангерманізму. Доктрина – це сукупність поглядів, які приймає та чи та
соціальна група. Доктрина стверджувала, що німці перевершують усі народи й
мають панувати над ними. Пангерманісти закликали проводити політику сили:
створити могутню армію і флот та готуватися до війни за переділ світу.
До планів німецької експансії входило
загарбання англійських і французьких колоній та прикордонних районів Франції
(експансія на Захід), захоплення частини Росії — Прибалтики, України,
Північного Кавказу, проникнення на Близький Схід. Такі плани знайшли відгук в
уряді. Армія стала головною турботою держави, а мілітаризм, тобто нарощування
військової могутності, — урядовою доктриною. Таким чином Німеччина розпочала
свій рух до переділу світу.
Запитання
1. Яке місце в
Європі і світі посіла Німеччина щодо промислового розвитку?
2. Які чинники
сприяли економічному піднесенню Німеччини?
3. Хто відігравав
особливу роль в політичному житті Німеччини?
4. Назвіть
основні напрямки внутрішньої політики О. фон Бісмарка
5. В чому
полягала суть «світової політики» Німеччини наприкінці ХІХ століття?
Остання чверть ХІХ ст. стала періодом
стрімкого піднесення економіки Німеччини, особливо новітніх її галузей:
хімічної, електротехнічної, машинобудівної. Два десятиліття після об’єднання
напрямок розвитку Німеччини визначав канцлер Отто фон Бісмарк. Завдяки своїй
політиці йому вдалося консолідувати країну, вирішити основні внутрішні
протиріччя та проблеми. Завдяки успіхам в економіці прусський мілітаристський
дух отримав нове дихання, і Німеччина стала висувати претензії на переділ світу
на свою користь.
Домашнє завдання.
1.
Опрацювати § 18
2.
Підготуватися до самостійної роботи (§
15, 18, 21).
Коментарі
Дописати коментар