23.04
8 клас
Історія
України
Тема: Південна Україна §33
1. Адміністративно-територіальний
поділ земель Нової (Підпільненської) Січі.
Нова
(Підпільненська) Січ проіснувала 41 рік (1734—1775 рр.). Навколо Січі розташовувалися
Землі («вольності») Війська Запорозького. У цей час Запорожжя поділялося на
адміністративно-територіальні округи — паланки.
У 30—40-х рр. XVIII ст. їх налічувалося не більше п’яти, пізніше їхня
кількість зросла до восьми (Кодацька, Бугогардівська, Інгульська,
Протовчанська, Орільська, Самарська, Кальміуська. Прогноївська паланки).
Адміністративним центром паланки була укріплена слобода,
де стояв гарнізон, розміщувалися полковник і старшина. Паланкова старшина зосереджувала
у своїх руках не лише військову, але й фінансову, судову та адміністративну
владу.
До складу
запорозьких козаків, як і раніше, приймали всіх, хто шукав порятунку від
покріпачення або інших соціальних негараздів. У 60-х рр. XVIII ст.
населення Запорожжя налічувало 100 тис. осіб.
Земля на
Запорожжі вважалася загальновійськовою власністю. Кожен козак, який мав певне
майно й був спроможний вести власне господарство, міг отримати її від коша у
власність і заснувати власний зимівник (хутір). Свій зимівник козак міг продати,
віддати в заставу, подарувати тощо. Однак козацька старшина самочинно привласнювала
пасовища, рибальські та мисливські угіддя. Вона встановила звичай збирати із
шинкарів і ремісників двічі на рік «подарунок» на свою користь.
2. Освоєння
нових земель.
Нова Січ
значно різнилася від Війська Запорозького попередніх часів. Козацька старшина
перетворилася на заможних землевласників. Основою їхньої діяльності став
розвиток господарства, а не військові походи. Козацька старшина перетворила
Запорожжя часів Нової Січі на край квітучої ринкової економіки, що базувалася
на передових господарських засадах. Однак разом із тим з’явилися й нові
проблеми.
На Запорожжя тікали, щоб не працювати на
панів і жити «по-людськи». Проте у XVIII ст. війни бували досить рідко та
не приносили такого збагачення, як раніше. Для того щоб прожити, козаку
доводилося ставати до роботи. Господарем його був представник козацької
старшини, який мало чим відрізнявся від пана.
Тепер на
Запорожжі не було давньої єдності й братерства. Це послаблювало можливість
козацької республіки чинити опір наступу російського уряду на самобутній устрій
Запорожжя. Яскравим свідченням соціальних проблем на Запорожжі ставали
повстання незаможних козаків і зворотні хвилі втікачів. Вони переселялися із
земель Січі на засновані російським урядом «слободи». Одночасно із цим козацька
старшина була фактично неспроможна власними силами швидко колонізувати всі
землі Запорожжя. Небезпеку цього добре розумів останній кошовий отаман Війська
Запорозького низового Петро Калнишевський (1690—1803).
Постать
в історії
Петро
Калнишевський кошовим отаманом він обирався десять років поспіль. П. Калнишевський
докладав чимало зусиль, щоб уникнути залежності Січі від російської корони. Він
тричі їздив до Петербурга, де відстоював військові та
адміністративно-територіальні права Запорожжя. Опікувався культурним
піднесенням краю. Його коштом було збудовано п’ять церков і соборів, придбано
значну кількість церковних книг та начиння як в Україні, так і в Єрусалимі.
Калнишевський
брав участь у багатьох походах козаків на Крим і Туреччину. Особливо відзначився
в російсько-турецькій війні 1768—1774 рр., під час якої командував
Військом Запорозьким. За це російський уряд нагородив Калнишевського золотою
медаллю. Після зруйнування царськими військами Нової Січі П. Калнишевський був
заарештований і за наказом Катерини II
засланий до в’язниці Соловецького монастиря. Понад 25 років останній кошовий
Січі провів у жахливих умовах одиночної камери. За указом імператора Олександра
I він був звільнений із
в’язниці, але за власним бажанням залишився в монастирі, де й помер у віці 112
років.
3. Обмеження
російським урядом «вольностей» Запорожжя. Ліквідація Запорозької Січі.
Від початку заснування Нової Січі російський
царизм поступово обмежував її права. У складі монархічної держави, якою була
Російська імперія, козацька республіка не могла проіснувати довго.
У 1753 р. царизм спробував заборонити
запорожцям обирати кошового. Однак примусити січовиків відмовитися від цієї
давньої традиції він не зміг.
У 60-х рр. XVIII ст. смугу запорозьких земель
вилучили для Новоросійської губернії, а ще через десять років — для будівництва
Дніпровської лінії укріплень. На заперечення запорожців уряд імперії не зважав.
Козаки із сумом казали: «Вічная пам’ять нашим степам. Проспали».
Питання остаточного знищення Січі було для
імперського уряду лише справою часу. Основні причини ліквідації Запорозької
Січі були такими:
— несумісність республіканського устрою Січі з
імперськими порядками;
— побоювання можливого союзу Нової Січі з Кримським
ханством для спільної боротьби з імперією;
— загроза здобуття Запорожжям незалежності;
— недоцільність існування в межах імперії державного
утворення, що перешкоджало вільному доступу до Чорного моря;
— прагнення російських землевласників долучити до своїх
володінь землі Запорожжя;
— загроза перетворення Запорожжя на осередок
національно-визвольної боротьби українців;
— перетворення Запорожжя з його гаслом «втікачів не
видавати» на перешкоду для розвитку кріпосницького господарства імперії.
Відповідна нагода для розв’язання запорозької
проблеми виникла після успішного завершення російсько-турецької війни 1768—1774 рр.
Після проголошення незалежності Кримського ханства від Османської імперії над
ним було встановлено російський протекторат. Відтепер зникла загроза нападів
татар, для захисту від яких імперії й були потрібні запорозькі козаки.
Одразу після завершення російсько-турецької війни під час
повернення російських військ додому генерал Петро Текелій несподівано отримав наказ
зайняти Січ і розігнати запорозьке козацтво. Наприкінці травня 1775 р.
регулярні війська вступили на Запорожжя та рушили на Січ. У козаків це не
викликало жодної підозри. Ніхто не міг уявити, що після спільної боротьби проти
турків і татар вчорашні союзники сьогодні збираються знищити Січ.
4 червня російські війська непомітно зняли вартових та
оточили січову фортецю. Звістку про намір П. Текелія козаки зустріли з
обуренням. Вони хотіли дати бій противникам, але сили були надто нерівні. З
огляду на це старшина переконала козаків не чинити опору. Після оголошення
указу Катерини ІІ про скасування Січі гарнізон козаків склав зброю. Інші
війська також без бою захопили паланкові центри.
Вищу січову
старшину заарештували й віддали до суду. Землі Запорожжя увійшли до складу
Новоросійської та Азовської губерній. Запроваджувалися російські порядки й
органи влади. Розпочалося роздавання земель царським вельможам.
4. Доля
запорожців після ліквідації Запорозької Січі. Історичне значення Запорозької
Січі.
Нову Січ
зруйнували, однак січове товариство залишилося. Згідно з указом Катерини II
запорожці могли вступати до кінних пікінерських полків або ж повертатися туди,
звідки вони прийшли на Січ, чи залишатися жити на Запорожжі, отримати землю та
працювати на ній. Повертатися додому ніхто не захотів. Чимало колишніх
запорожців стали господарювати у своїх рідних степах. Проте не минуло й двох років,
як вони пошкодували про це рішення. Царський уряд роздавав запорозькі землі
своїм вельможам не звертаючи увагу на козацькі зимівники. Нові господарі відбирали
в козаків землю, а інколи навіть перетворювали їх на кріпаків.
Значна частина
козаків-запорожців (близько 5 тис.) після ліквідації Січі подалися в турецькі
володіння. Вони просили турецького султана прийняти їх під свою протекцію та надати
землі для будівництва Січі. Султан задовольнив це прохання, і невдовзі виникла Задунайська
Січ (1776—1828 рр.).
Чимало козаків
переселилося також до австрійських володінь. Для їхнього розселення було
призначено землі в провінціях Банат і Бачка біля річки Тиси. Близько 8 тис.
козаків-запорожців, які опинилися тут, заснували Банатську Січ (1785—1805 рр.).
Така ситуація
занепокоїла російський уряд. Замість знищення запорозького козацтва й
перетворення його на регулярне військо новостворена. Задунайська Січ стала
продовжувачем традицій запорожців, перетворилася на вогнище небезпеки для Росії.
В умовах
наближення чергової російсько-турецької війни, що вибухнула в 1787 р.,
царський уряд намагався схилити козацтво на свій бік. У 1788 р. імперський
уряд дозволив колишнім козакам-запорожцям створити Військо вірних козаків, перейменоване
згодом на Чорноморське козацьке військо. У війську дозволялося відновити
запорозькі порядки: козацькі військові клейноди, виборність старшини, ради,
курені. Однак служити імперії погодилися лише 12 тис. колишніх запорожців.
Робота з документом
|
З
указу Катерини II про приєднання Кримського півострова до Росії (1783 р.)
Перетворення
Криму на вільну й незалежну область не спричинило спокою для Росії, а
перетворилося для неї на нові турботи зі значними витратами. Досвід часу з
1774 р. показав, що незалежність мало притаманна татарським народам. І
для того, щоб зберегти її, нам потрібно виснажувати свої війська важким
рухом, здійснюючи такі витрати, як за часів війни. Така морока з кримською
незалежністю спричинила понад 7 млн надзвичайних витрат. Беручи до відома всі
ці обставини, Ми вирішили зробити у майбутньому Кримський півострів не кублом
розбійників і бунтівників, а територією Російської держави.
|
Запитання
до документа
1. Яким був офіційний привід для ліквідації
ханства?
Останнього кримського хана Шагін-Гірея
змусили зректися влади та виїхати за кордон (до Туреччини). Після оволодінням
Кримом Катерина ІІ стала відбирати кращі землі й дарувати своїм фаворитам,
дворянам, чиновникам. Кримських татар витісняли на неродючі землі. Це призвело
до катастрофічних демографічних наслідків. За наступні 100 років кількість
населення Криму скоротилася з 500 тис. до 200 тис. осіб. До того ж, основну
частку населення становили нові переселенці. Кримських татар залишилося близько
60 тис. осіб.
Отже, кримських татар, як і українців, на
багато років спіткала доля поневірянь і страждань під блиском російської
корони. Друга половина XVIII ст. стала вирішальною для долі півдня України
та Криму. Після чергових російсько-турецьких війн ці території остаточно
опинилися під владою Російської імперії, яка почала активно колонізувати цей
край. У 1775 р. було ліквідовано Запорозьку Січ, а в 1783 р. —
Кримське ханство. Ці землі стали частиною Російської імперії.
Домашнє завдання (усно)
Опрацювати § 33
1. Яку назву
мала остання Запорозька Січ? Скільки років вона проіснувала?
2. Наведіть
факти, які свідчать про поступове обмеження російським урядом «вольностей»
Запорожжя.
3. Хто був
останнім кошовим отаманом Січі? Чим він уславився?
4. У якому
році було ліквідовано Запорозьку Січ?
5. Як було
ліквідовано Запорозьку Січ?
6. Назвіть
причини ліквідації Січі.
7. У чому
полягає значення Запорозької Січі для історії України?
Коментарі
Дописати коментар