Урок 20.11.2020. 9 клас

Тема: «Національно-визвольний рух на західно-українських землях під час революції 1848-1849 років в Австрійській імперії»

     Сьогодні ми з вами продовжимо вивчення подій національно-визвольного руху на західноукраїнських землях під час революції 1848-1849 років в Австрійській імперії. Ми ознайомимося з ситуацією, яка склалася в Західній Україні в період завершення революції, визначимо результати революційних подій.

     Ви знаєте, що 1848 року французи повстали проти монархічного правління. Разом з ними представники інших європейських народів почали вимагати демократії, політичного рівноправ'я всіх соціальних верств. Із вимогою відродження власної державності виступили народи, які перебували під колоніальним гнітом.

     Революції 1848 року у Франції, Німеччині, Італії та Австрії дістали назву «весна народів» не тільки тому, що переважно розпочалися навесні 1848 року, а і тому, що революція давала надію народам на національне і соціальне звільнення, демократизацію суспільства й утвердження громадянських свобод.

1. Чи можна було мирним шляхом розв'язати суперечності між австрійською владою та українським населенням?

2. Чи могли українці виборювати свої права у збройному протистоянні з австрійським урядом?

      Головними питаннями, що їх намагалися вирішити під час революційних подій західні українці, були селянське і національне. Необхідність звільнитися від залишків кріпацтва, передусім панщини, стала нагальною потребою соціально-економічного розвитку краю. Водночас з огляду на пробудження національної свідомості поляків і українців належало вирішити проблему впорядкування правового статусу обох народів в умовах співіснування у складі однієї імперської провінції. Пробудження національних почуттів західних українців спричиняло висування вимог територіального розмежування та надання прав самоуправління. Змагання українців за їхні права під час «весни народів» очолювало греко-католицьке духовенство. 

Початок революційних подій у Східній Галичині

     Внаслідок Березневого повстання 1848 р. у Відні уряд всевладного канцлера Меттерніха опинився у відставці. Під тиском революційних вимог новий уряд оголосив демократичні свободи, дозволив окремим краям імперії сформувати власні загони «національної гвардії» для їх захисту та оголосив вибори до першого загальноімперського рейхстагу, який повинен був прийняти нові закони.

     Коли звістка про віденські події надійшла до Галичини, першими почали діяти поляки. Вони звернулися до імператора з вимогою відновлення у складі імперії польської державності. Галичину поляки вважали виключно польським краєм, ігноруючи наявність української більшості населення в її східній частині. Саме з Галичини вони планували розпочати відновлення своєї державності.

     З метою залучити на свій бік українське селянство поляки висунули вимогу скасування панщини. Приєднатися до своїх вимог вони запропонували лідерам галицьких русинів. Та коли останні висунули пропозицію долучити до петиції вимогу, що у школах Галичини поряд із польською повинна використовуватися українська мова, поляки обурилися. «Тут немає Русі, тут є Польща,– лементували вони,– а мова руська є лише діалект польської мови!» У такий спосіб галицьким русинам розтлумачили, що значить для них проголошене поляками гасло «рівність і братерство для усіх народів».

     13 квітня у Львові поляки оголосили про заснування Центральної ради народової, яка мала стати майбутнім польським урядом. Водночас з цим вони заходилися створювати окружні польські ради і формувати Національну гвардію. Неприємною несподіванкою для поляків стало те, що ігноровані ними русини створили 2 травня 1848 р. Головну руську раду – орган громадського самоуправління галицьких русинів. Її поява заперечувала претензії поляків виступати від імені всього населення Галичини.

     Виникнення Головної руської ради стало переламним моментом розвитку українського національного руху на західноукраїнських землях. Вперше українці створили свій власний представницький орган, який висунув політичну програму.

Вирішення селянського питання

     Революційна хвиля 1848 р. примусила австрійський уряд впритул підійти до вирішення селянської проблеми і ліквідації залишків кріпосницьких відносин. Першими дістали волю селяни Закарпаття. В Угорщині, до складу якої входив цей край, це сталося раніше, ніж в інших частинах імперії. 18 березня, на третій день після початку революції, угорський сейм прийняв закон про аграрну реформу. Панщина скасовувалася, до селян, які ставали власниками землі. Їм повинна була перейти третина оброблюваної землі. При цьому здійснитися це повинно було безоплатно, а компенсацію землевласникам сплачувала держава. Ці події справили значний вплив на селян в інших регіонах імперії.

    Губернатор Галичини граф Франц Стадіон (1806–1853) вирішив проявити ініціативу у справі визволення селян. Спричинило це його бажання звести нанівець розрахунки поляків на підтримку українських селян та залучити їх на бік Габсбургів. 17 квітня 1848 р. австрійський імператор Фердинанд І видав маніфест про скасування панщини в Галичині. 

     Влітку 1848 р., коли селянські заворушення охопили Буковину, віденський уряд рішенням від 9 серпня поширив на ці землі дію законів, прийнятих стосовно селян Галичини. Одночасно з рішеннями стосовно селян, для того щоб заспокоїти землевласників, було оголошено, що вони отримають відшкодування за втрачену робочу силу та землю. Розміри наділів, що перейшли у власність селян, були настільки мізерними, що більшість ледве могла прогодувати невелику сім’ю. Із загальної кількості оброблюваних земель селяни Східної Галичини отримали 56%, Закарпаття – 30%, Буковини – 46%. Невирішеною залишилася проблема сервітутів(право користуватися чужою власністю) – лісів і пасовиськ, які раніше були спільною власністю селян і землевласників. Від­тепер селяни могли користуватися ними лише за умови сплати землевласникам за це право згідно з «добровільними» угодами. Фактично сервітути стали власністю панів. Боротьба селян за повернення сервітутів тривала аж до 1914 р.

     Проте в цілому навіть ці, досить непослідовні, зміни мали позитивне значення для селян. Внаслідок імперських селянських реформ було ліквідовано залишки старих зв’язків між селянином і землевласником. Селяни отримали громадські права (змінювати місце проживання, обирати та бути обраними), стали володарями землі. Відтепер із вільним селянином доводилося рахуватись, оскільки він ставав вагомим чинником суспільно-політичного життя.

Селянське повстання під керівництвом Лук'яна Кобилиці

     Початок революції 1848 р. він зустрів у в’язниці. Після звільнення, коли відбулися вибори до рейхстагу, селяни обрали свого захисника депутатом. У рейхстазі неписьменному селянинові, який не знав німецької мови, було важко, одначе він не став німим свідком подій. За допомогою писарів він складав звернення до урядових установ, вимагав скасування панщини без будь-якого відшкодування. Коли імператор розпустив рейхстаг, Кобилиця повернувся додому і продовжив боротьбу за права селян. Він збирав селян, показував їм своє депутатське посвідчення з печаткою (вплив його був майже магічний) і казав, що його друг – імператор віддав йому всю владу над Буковиною. Відтепер, казав «прави­тель» Буковини, усі ліси, пасовиська й землі є власністю селян.

     Найбільшого розмаху селянський рух набув наприкінці 1848 — на початку 1849 років у Північній Буковині. 16 листопада 1848 року в містечку Вижниця селянський депутат рейхстагу Лук'ян Кобилиця скликав численне зібрання, на якому переконав присутніх, що рейхстаг не зможе поліпшити долю українського селянства, тому потрібно самим домагатися справедливості.

     Зі сміливих селян Л. Кобилиця організував кінний загін і вирушив у визвольний похід Північною Буковиною. Від імені австрійського імператора в кожному селі і містечку він організовував вибори органів місцевої влади, проголосив орні землі, ліси і пасовища власністю народу. Проти повсталих виставили регулярні війська, які завдали поразки повстанцям. У квітні 1850 року Л. Кобилицю заарештували і після тривалого слідства, під час якого його неодноразово піддавали тортурам, народного месника заслали до міста Гурігоморри. Наприкінці жовтня 1851 року Л. Кобилиця помер.

Із народного переказу про Лук'яна Кобилицю

    Обрали гуцули Кобилу послом до Відня. Він їздив за царською правдою і привіз лише розчарування. «Не в царів, — говорив, — а у власних руках наших справжня правда, мужицька доля».

     Тоді народ ще більше повірив Кобилі, потоком вирушив до Карпатського Беркута, несучи свої скарги. Громом промайнув неспокій по горах, місяцем влучив у серце Кобили. Перелякані поміщики розбіглися, а потім зібрали величезне військо проти бунту Кобили. Ватажок мав переховуватись в лісі. Жив там із мужиками, як опришки. Через Василя Берлаша передавав листи до сейму, в яких скаржився, що після ліквідації панщини поміщики, як і раніше, знущаються над людьми. Листів було багато, але ніхто не звертав на них уваги. Імператорський уряд був ніби німий. Знайшли все ж таки поміщики Кобилу. Заарештували, ув'язнили, зраділи. Але, незважаючи на смерть, нічого не домоглися. Мученицькою смертю загинув Лук'ян Кобилиця. Загинув, але пам'ять про нього вічно живою залишається в народі.

Запитання

Охарактеризуйте словами документа ставлення до Л. Кобилиці з боку:

а) народу;

б) поміщиків;

в) австрійського імператора та його уряду.

Наслідки та історичне значення подій 1848-1849 років

1. Ліквідована панщина і кріпосні повинності.

2. Аграрна реформа вплинула на розвиток ринкових відносин.

3. Революція суттєво вплинула на соціально-економічне і політичне становище західних українців.

4. Селяни вперше отримали громадянські права.

5. Широкі маси населення були залучені до політичного життя.

6. Зросла національна свідомість українців, вони отримали досвід політичної боротьби.

7. Уперше була утворена політична національна організація   українців — Головна руська рада.

8. Революція сприяла зростанню національно-визвольної боротьби українського народу, зближенню українців Східної Галичини, Північної Буковини, Закарпаття та Наддніпрянської України.

     Значним досягненням революції 1848-1849 років в Австрійській імперії було скликання рейхстагу. У ньому взяли участь представники українського населення. Але восени 1848 року реакція пішла у контрнаступ. Демократичні сили прагнули організувати опір, але зазнали поразки. Галицькі поляки вважали Галичину своєю територією і заперечували право на національно-державне життя українців. Не знайшли порозуміння закарпатські українці та угорці, які 1848 року повстали на боротьбу за незалежність від Австрії. Революція 1848-1849 років зазнала поразки, проте ці події стали духовною основою для подальшого розвитку національно- визвольного руху українського народу.

V. Домашнє завдання

Конспект прочитаного