07.05 6 клас

07.05  6 клас

Тема: Суспільне та господарське життя і духовний світ давніх слов’ян

Повторення

1.    Хто такі слов’яни ?

2.    Які ви знаєте теорії походження слов’ян?

1.    Суспільне життя

     Археологічні знахідки не заперечують цих свідчень, а навпаки – переконують, що слов’яни від самого початку своєї історії виступали як окремі, хоч і споріднені, більші чи менші групи – об’єднання родів – племена, союзи племен.

     Племена очолювали обрані громадою вожді. Вождів обирали з-поміж вихідців із найзаможніших сімей. Саме за вождями закріплювалася верховна влада, до повноважень якої належали перерозподіл додаткової продукції, що вироблялася, організація оборони під час воєнних подій, спорядження військових дружин тощо. Згодом влада вождів стала спадковою.

     Коли з’являлася потреба боронитися від сильного ворога, слов’янські племена об’єднувались у великі військові союзи. Прикладом такого союзу може бути антське об’єднання.

Господарство давніх слов’ян

Землеробство	Скотарство	Промисли	Ремесло	Торгівля (натуральний обмін)
перелогове; підсічне.	домашнє	збиральництво; мисливство; рибальство; бортництво (лісове бджільництво).	металообробка; гончарство; прядіння, ткацтво; каменярство; деревообробка.	внутрішня; зовнішня.

     Східнослов'янські племена населяли територію, на якій з давніх-давен розвивалося землеробство та скотарство. Землеробство було орним, а характер землекористування – екстенсивним (орні ділянки використовувалися до повного виснаження, після чого їх залишали на коротко- або довготривалий переліг). Як засіб розчищення земель під посіви та як окрема система землеробства значного поширення набула підсіка. Підсічне землеробство переважало в поліській зоні, а орне - в лісостеповій.

Підсічне землеробство - обробіток землі на місці попередньо підрубаного і випаленого лісу; утворений попіл збагачує ґрунт.

     Використання угідь до їх повного виснаження зумовлювало необхідність поступового освоєння нових територій. Лише наприкінці VIII ст. стають помітними якісні зміни в землеробстві, викликані збільшенням народонаселення та поліпшенням кліматичних умов. У господарстві слов'ян намітився перехід до інтенсивних форм землекористування.

     Інтенсивне сільське господарство — сільськогосподарська виробнича система, що характеризується високими затратами праці на одиницю зайнятої площі (в протилежність екстенсивному сільському господарству). Воно зазвичай засновується на використанні значної кількості хімічних добрив.

     Найбільш разючі зміни в складі та якісних характеристиках сільськогосподарського інвентарю східних слов'ян сталися в останній чверті І тис. У цей час у них широко розповсюджуються знаряддя, що були перед тим характерні лише для Подунав'я та Балкан. Зокрема, удосконалюються рала, які тепер складаються з чересла, відвальної дошки і наральника з широким лезом та асиметричними плічками. Використання таких рал дало змогу значно глибше підрізати шар ґрунту, а це істотно підвищувало врожайність лану. Для збирання урожаю застосували серпи з асиметричним лезом і відігнутим держаком, що своєю формою та характеристиками наближувались до сучасних.

     Розвиток тваринництва у давніх слов'ян був також досить важливою галуззю господарства. Розведення свійських тварин забезпечувало населення продуктами харчування (молоком, м'ясом, яйцями), сировиною для виготовлення одягу (вовни, шкіри тощо), а також матеріалом для розвитку різних промислів (виготовлення виробів з кістки, рогу чи копит). Тваринництво забезпечувало землеробів також тягловою силою та засобами пересування.

     Особливе місце у виробничій діяльності слов'янських племен посідали виробництво та обробляння заліза. Тепер майстри значно ширше застосовували такі складні технологічні прийоми, як пакетування та цементування металу, наварювання сталевого леза на залізну основу тощо.

     Одночасно з розвитком металообробки, зокрема ковальства, удосконалювалися прийоми ювелірної майстерності. Як правило, першими ювелірами були саме ковалі. Матеріалом для виготовлення ювелірних виробів служили кольорові метали, промислових запасів яких не було виявлено на території розселення слов'ян. Це, природно, гальмувало розвиток ювелірної справи, який міг відбуватися лише за умови використання привозної сировини. Найпоширенішим матеріалом в ювелірній справі була мідь та бронза, срібло траплялося значно рідше, а золото - лише в поодиноких випадках.

2.    Духовний світ словян

     Протягом багатьох століть у слов`ян формувалась система релігійних вірувань, яку називають язичництвом. Язичництво слов`ян пройшло тривалий шлях розвитку. Спочатку основою релігійно-міфологічної картини світу стає класична індоєвропейська модель, коли світ богів, суспільство та космос поділяються на три щаблі. На кожному щаблі боги розміщуються за правилом парних опозицій (протиставлень), коли на противагу позитивному (доброму) богу є бог негативний (злий).

     На зламі ер, утворилися окремі культи певних богів, які є окремими і незв`язаними з іншими богами. Для “обслуговування” цих богів утворились окремі групи жерців (волхвів), які одночасно являлися носіями таємних знань. Найбільш популярними стали боги Перун, Велес, Род.

     Основи слов’янського пантеону (сукупності богів) склалися у праслов’ян доби бронзи. Вищий, наднебесний світ, очолювали Сварог та Стрибог. Світлий Сварог пов’язувався зі спокійним, ясним, доброзичливим до людей станом неба. Похмурий «бог-батько» Стрибог уособлював темну, буремну силу, яка могла обернутися як на благо, так і на зло.

На середньому рівні між небом і землею діяли вже їхні сини, які конкретизували і здійснювали окремі функції богів-батьків. Це був Дажбог, син ясного неба Сварога, та Перун, бог громовиці, син бога темного й захмарного неба Стрибога. Дажбог (перекладається як «бог спеки») був богом сонячного світла, тепла, родючості взагалі. Він відповідав за хліборобство та суспільний порядок. Сивобородий поборник демонів Перун-громовик їздив небом на колісниці. Слідом його колеса на небі є блискавиця, грім – то звук його колісниці, а колесо – то сонячний диск. Перун у праслов’ян був богом воїнів. На цьому рівні діяв також Вогонь-Сварожич – найімовірніше, захисник ремісників. Тут також були боги-жінки Лада та її донька Леля. Перша була богинею шлюбу, достатку, часу визрівання врожаю, друга – захисницею неодружених дівчат, богинею весни й першої зелені.

     Головними постатями нижнього, підземного світу були Род – володар землі й усього живого та Велес – господар підземного світу. Велес вважався противником Перуна, провідником душ померлих до потойбічного світу. До богів підземного світу належала, ймовірно, Мати Сира Земля – богиня землі, врожаю, Велика Мати всього живого. Мокош, як її називали, була, вірогідно, дружиною Сварога та матір’ю Лади.

     Пантеон богів не залишався незмінним упродовж слов’янської історії. Зміни в господарстві та суспільно-політичному житті обумовили зміни в ієрархії богів. Значно змінився культ Велеса: він став уважатися богом скотарства, а згодом й торгівлі. У давнину слов’яни часто використовували при розрахунках худобу, і Велес став захисником купецтва та гарантом договірних взаємин. Він також став уважатися богом урожаю, оскільки, як вирішили слов’яни, поховані в землі пращури захищають врожай. Під час жнив для Велеса завжди залишали на полі останній сніп хліба. Із Велесом пов’язувалося й володіння потаємними знаннями «волхвування», уважалося, що він – провідник душ померлих у потойбічний світ.

     Поява військових вождів з їх дружинами та формування підвалин державної влади в І тис. до н.е. спричинило те, що вищим богом стали вважати Перуна. Саме про це, ймовірно, сповіщав Прокопій Кесарійський, коли писав, що анти й склавини «вважають, що тільки один бог – творець блискавок є володарем усього світу, й приносять йому в жертву биків та всіх інших тварин». Як й інші народи, давні слов’яни вірили в життя після смерті, ушановували духів предків.

3.    Слов’янські святилища

     Традиція створення відкритих святилищ із жертовним багаттям та спорудженням кам’яних антропоморфних (людиноподібних) ідолів простежується на українських землях від часів індоєвропейців.

     Давні слов’яни влаштовували свої святилища переважно на пагорбах і висотах із “лисою” (безлісою) верхівкою. Археологічні розкопки дозволили відтворити вигляд місць, де слов’яни вшановували своїх богів. На верхівці пагорба знаходилося капище – місце, де стояв кап – ідол. Капище оточували два земляні вали з простором між ними. На ближчому до капища валу були ділянки, на яких розкладалося священне багаття. Проміжок між двома валами називався требищем, оскільки там здійснювали требу – жертовну їжу. Слов’яни вірили, що під час священного банкету до них приєднуються боги. Банкети влаштовувалися як просто неба, так і у спеціальних будівлях-хоромах або храмах, розташованих на требищі. У 1908 р. давньослов’янське святилище було відкрито на Старокиївській горі у Києві археологом Вікентієм Хвойкою.

    4.    Збруцький ідол

     До наших днів збереглось дуже мало слов’янських ідолів. Слов’яни вірили у магічні властивості дерева й намагалися поєднати її з силою самого бога. Найцікавішим серед відомих є знайдений у 1848 р. біля м. Гусятина на Тернопільщині в річці Збруч кам’яний так званий “Збруцький ідол”. Зараз він знаходиться у Краківському археологічному музеї, а його копію встановлено на Софійській площі у Києві. На місці знахідки було святилище кінця ІХ - початку Х ст., однак дослідники вважають, що сама скульптура є набагато древнішою.

     Збруцький ідол є кам’яною скульптурою у вигляді стовпа заввишки у 3 м, вкритою з чотирьох сторін зображеннями. Це, ймовірно, символізувало поширення його сили на усі чотири сторони світу. Кожен бік ідола містить триярусну композицію зображень, відповідну уявленням слов’ян про світобудову: небо, де живуть боги, земля – світ людей й підземний світ. У верхньому ярусі вкритого однією шапкою стовпа чотири зображення богів. Центральне жіноче зображення з рогом достатку можливо належить богині врожаю Мокоші. Зліва від неї бог, опоясаний мечем, у ніг якого скаче кінь – ймовірно це Перун. Зображену справа жінку з обручкою ототожнюють з богинею шлюбу Ладою. Четверте, чоловіче зображення, пов’язують з Дажбогом. У середньому ярусі зображено чоловіків та жінок у ритуальному хороводі. Нижній ярус представлений одним богом, що стоїть навколішках й підтримує землю, людський світ. Це зображення одностайно пов’язують з Велесом – богом потойбічного світу. Завдяки розташуванню Велеса визначають передню й задню частини ідола. Ідола було встановлено на святилищі на горі Богит над Збручем. Святилище проіснувало до середини ХІІІ ст., коли у зв’язку із монгольською навалою волхви зняли ідола й заховали його у річці Збруч.

     Узагальнення

1. Які ремесла були характерні для давніх слов’ян?

2. Які системи землеробства використовували давні слов’яни?

3 Як називалися слов’янські вірування?